Кафтаній Зінгер завжди казав: “Коли хочеш пошити щось
Кафтаній Зінгер завжди казав: “Коли хочеш пошити щось пристойне – маєш замовити матер‘ял у самого Бога, а голку в Нечистого. Про нього казали: “Він орудує ножицями як смичком, а зір має такий, що за розміром та формою очей знімає мірку.” А сам Зінгер знав, що пороти треба тільки за годинниковою стрілкою. Ставлення до Кафтанія було двобоке як тканина: з одного боку яскравий візерунок захоплених замовників, з іншого – злостиво-притишені барви інших кравців. “Magazin de Kaftan”, або як просто його називали “Під каштаном”, примостився з боку Олександрівської площі і сквера, в так званих шовкових рядах.
То був час коли у старосвітських очах Подолу спалахували свічки і на ранок з ігорних домів Контрактів у самих підштанниках виходили знатні і не дуже гульвіси, або дон-жуани покидали тепленькі гніздечка подоляночок, і ледь засоромлені тіні стелились між вуглистими віхтями дерев тонкі, як мереживо білизни.
-- Мсьє де Кафтан! Пане Зінгере! Кафтанію Зінгеровичу! Зінгере Каштановичу!
-- Йду-йду! Кого це лихий несе в таку… Ааааааа!…ну ходи-ходи, заходь одним словом…швидше…Та тихіше ти, тихіше… Отааак…Сюдии…Де ж це ти так? Аааааа…у “Белло”?…Хай би їм пристойного костюма вовік не зносить…Ну,а ?…З собою…О-о-о-о!
Вишнева м‘якоть кабінета, червоний стіл, ковані стільці – звук хрипне у гардинах – чорний костюм, до синього чорний, золота запонка, перламутрова рука, тілесна краватка, рожеві повіки, запалені повіки, зелений кришталик, чорний хід зіниці– у-у-у-у-у – а на дні – карати чистого світла – пан Зінгер тримає перстень.
Два полози і граційні різьблення крайок, тонка робота майста – грубий спочинок ока. Грань – шафа (червоне дерево, мідні клямки), грань – вікно (білий фасад, зелені скалки літа), грань – пан Зінгер (м‘яка літня усмішка), грань – … Хто ж тебе створив? – зазирав в зизоокі грані кравець, але не побачивши відповіді сховав назад, спочатку у шовк, далі у оксамитову скриньку, ну а її… втім, він вам би ніколи не сказав куди він сховав скриньку.
Відколи венеціанський торговець втратив одну цінну річ, вірніше програв в якомусь, як він любив висловлюватись, “нікчемному рестораниську” йому не щастило. Торгівля пішла під три чорти, а самі чорти волочилися по світах, часом підробляючи хіба бабаями. Тож, зібравши усі свої манатки, крамар покинув київську і повернувся до своєї Венеції. Там він зустрів одного із трьох заблуканих по світах чортів і організував з ним спільну справу – купив гондолу і… Коротше кажучи, життя почало скидатися на горіхову шкаралупу посеред вогких сірих каналів.
Кафтаній Зінгер казав: “Майстерність – це ще не талант. Талант – це ще не майстерність. Із даром приходить інший дар, але не задарма.”
Про нього говорили: “Що це з паном Зінгером коїться? Він нині якийсь не свій, розпорює все проти годинникої стрілки і каже, що з тих ниток має сплети сіті для своєї долі.” А сам Кафтаній знав: “Відтоді як він зазирнув у перстень, там стало на одну грань більше.”
Коли на дверях його крамниці почали виспівувати павуки на дримбі, а підлога перетворилася в пістряве плетиво ниття, у двері постукала торговка. Їй не відкрили. Вона постукала ще. “Хі-хі-хі! Яка вона гарна! – пищав павук. – Бевзе ти неотесаний, вона ВРОДЛИВА!” – гримнула павучиха. Тоді дівчина зайшла, зачинила двері і простяглася – яблука повикочувались з кошика, а у волоссі яскравими вужиками звивались нитки: барвисті як карти циганки, як карати чистого світла.
Одного ранку на подолян чекала чудна переміна: фонтан біля Гостинного двору із апостола Андрія з кухликом у руці перетворився на Самсона. А наступного дня один чоловік божився, що бачив як Самсон ганявся уночі за левом, а тільки півень запів став на постаменті як вкопаний.
Кафтаній Зінгер казав: “Коли хочеш зберегти те що маєш, викинь те що є.” Про нього казали: “Він збожеволів, продав свій вишневий гарнітур, і чорний аж до синього костюм, і тілесну краватку і все-все! Та ще одружився!” Але Кафтаній знав: “Вода заломлює грані, лев проковтнув перстень, Самсон щодня його роздирає, а перстень лежить на дні і чекає поки лев встигне таки виплюнути його в Дніпро, а те в море, а те до Венеції його якось донесе.” А ще він знав, що граней у нього багато, як у перстні, і він може не тільки ножицями як смичком, він і самим смичком може...